До питання про місце відкриття спадщини та заведення в Україні спадкової справи після спадкодавця-іноземця

Оформлення спадкових прав на майно, яке знаходиться в Україні, після смерті спадкодавця-іноземця є досить тривалою в часі процедурою, що вимагає спеціальних знань і кваліфікації від усіх, хто надає правову допомогу з даного питання.

Місце відкриття спадщини

Першим кроком на шляху до оформлення права на спадщину є правильне встановлення і підтвердження місця відкриття спадщини, тому що українське законодавство (ст. 1221 Цивільного кодексу України) передбачає, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця або місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини. При цьому важливо знати, що згідно із законодавством України місце відкриття спадщини не може підтверджуватися свідоцтвом про смерть, що прямо закріплено у ст. 1221 Цивільного кодексу України, п. 1.13 гл. 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Натомість, місце відкриття спадщини підтверджується такими документами як довідка житлово-експлуатаційної організації, довідка правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію спадкодавця, запис у будинковій книзі про реєстрацію спадкодавця, довідка адресного бюро, довідка райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою.

Як правило, спадкоємці іноземних громадян звертаються за оформленням своїх спадкових прав, маючи на руках свідоцтва про смерть, видані в іноземних державах. У переважній більшості іноземних свідоцтв про смерть міститься графа «місце проживання померлої особи» (спадкодавця).

А тому часто спадкоємці цікавляться, чи достатнім підтвердженням про місце проживання іноземного громадянина в Україні є посвідка на постійне проживання. Ми вважаємо, що так, оскільки на посвідці проставляється штамп про реєстрацію особи за певною адресою в Україні, ідентичний штампу про реєстрацію місця проживання особи у паспорті громадянина України.

Заведення спадкової справи

Правильне визначення місця відкриття спадщини важливе тому, що саме за місцем відкриття спадщини український нотаріус заводить спадкову справу на підставі відповідної заяви. При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру, функціонування якого передбачено Порядком державної реєстрації заповітів і спадкових договорів згідно Постанови КМУ №491 від 11.05.2011 року, перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту (п. 2.2. гл. 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Очевидно, що вказана перевірка значно ускладнюється у випадку відкриття спадщини після смерті іноземного громадянина.

Що стосується складених, посвідчених і зареєстрованих в іноземних державах заповітів, то, якщо відповідні держави є учасницями Конвенції про запровадження системи реєстрації заповітів 1972 року (далі – Конвенція 1972 року), то така інформація підлягає державній реєстрації у Спадковому реєстрі (абз. 2 ст. 4 Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі), якщо був поданий відповідний запит до Міністерства юстиції України.

У той же час, Конвенція 1972 року набула чинності для України лише наприкінці 2010 року. На даний час її підписали 15 країн-членів Ради Європи, але ратифікували лише 12 (Бельгія, Іспанія, Італія, Кіпр, Литва, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Туреччина, Україна, Франція, Естонія). До слова, Німеччина підписала, але досі не ратифікувала Конвенцію 1972 року. Отже, на практиці український нотаріус в Спадковому реєстрі може побачити досить обмежений об’єм інформації щодо закордонних заповітів.

Враховуючи, що врегулювання спадкових відносин з іноземним елементом здійснюється, в тому числі, за допомогою міжнародних договорів, зокрема договорів про надання правової допомоги та консульських угод і конвенцій, нотаріус має ще один інструмент для отримання інформації щодо заведення спадкової справи, спадкового договору, заповіту закордоном – звернення з відповідним дорученням до уповноваженого органу іноземної держави через Міністерство юстиції України. Україна є учасником Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993р., яка об’єднує країни колишнього СРСР, підписала цілу низку двосторонніх договорів про правову допомогу з такими країнам як Литва, Естонія, Латвія, Грузія, Туреччина, Куба, Кіпр, Польща, Чехія, Македонія, Румунія, Молдова. Вказані міжнародні договори створюють механізм співпраці між уповноваженими органами, як правило, органами юстиції, яким можна скористатися з метою отримання підтвердження про наявність чи відсутність спадкової справи конкретного спадкодавця в іноземній країні.

Непоодинокими є випадки, коли між Україною і іноземною державою договору про правову допомогу не підписано. Це означає, що доручення на рівні Міністерства юстиції або дипломатичного представництва може бути виконаним лише на основі т.зв. принципу взаємності, за яким державні органи різних країн виконують взаємні доручення і надають правову допомогу громадянам без прив’язки до конкретного правового інструмента (договору).

Досвід Укрінюрколегії свідчить, що, наприклад, у відносинах з Німеччиною органи юстиції та дипломатичні відомства обох держав дотримуються принципу взаємності, частими є випадки безпосереднього звернення до Укрінюрколегії дипломатичних представництв Німеччини із проханням про встановлення інформації щодо заведення на території України спадкових справ чи розшуку спадкоємців.

У той же час, теоретично можливим є випадок, коли український нотаріус звертається до Міністерства юстиції з проханням отримати відомості про наявність заповіту чи заведення спадкової справи в іноземній державі, але на відповідний запит Міністерство юстиції отримує відмову від іноземного відомства у повідомленні інформації у зв’язку з відсутністю відповідного договору про надання правової допомоги.

Тому, на нашу думку, отримання нотаріусом відмови від органу юстиції іноземної держави надати відомості щодо заповіту чи спадкової справи на його території є достатньою підставою для відкриття спадкової справи в Україні і доказом виконання нотаріусом обов’язку по перевірці заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту згідно з п. 2.2. гл. 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Таким чином, заведення спадкової справи після спадкодавця-іноземця в Україні має ряд особливостей: 1) свідоцтво про смерть не є документом, що підтверджує місце відкриття спадщини; 2) перед заведенням спадкової справи український нотаріус перевіряє наявність заповіту, спадкового договору і заведеної спадкової справи в Україні і за кордоном; 3) для отримання необхідної інформації нотаріус звертається до уповноважених органів (Міністерства юстиції України) із відповідним дорученням.

Анна ЮЩАК
Адвокат Укрінюрколегії

березень 2014

Повернутися до переліку публікацій